Новини‎ > ‎

Антон Кушнір. Міжнародний книжковий салон в Парижі очима українців

опубліковано 30 бер. 2012 р., 09:26 Видавництво Анетти Антоненко Anetta Publishers   [ оновлено 30 бер. 2012 р., 09:28 ]

На виході з метро роздають агітпродукцію кандидатів: листівки, брошури, афішки.

Спецпідрозділи поліції – «космонавти», як їх називають у нас, – носять ящики із спорядженням, готуючись до завтрашньої демонстрації: «Лівий фронт» виводить на вулиці своїх прихильників під гаслом «Відвоюємо Бастилію!».

З екрану телевізора правий кандидат Марін Лепен скаржиться, що більшість м’яса, яке продається в країні, виробляється згідно з халяльними вимогами.

Коли на ж екрані з’являється чинний президент Саркозі, чемний та приємний у спілкуванні портьє-араб називає лідера держави «міцним» словом. Цілком у дусі Винничука.

Франція готується обирати президента Республіки. Готується жваво та ґрунтовно, пристрасті вирують.

Ми – семеро українських письменників та троє видавців – сидимо у фойє готелю, чекаючи на поселення. Мимоволі виникає запитання: що ми тут робимо в такий «веселий» для Франції час. У цю мить канал у телевізорі перемикається, і на екрані з’являється один із директорів видавництва Gallimard. У час передвиборчих дебатів французьке телебачення у прайм-тайм запрошує в студію видавців, авторів та критиків, щоб поговорити про літературу. Усе стає на свої місця. У Парижі проходить міжнародний Книжковий салон (Salon du livre) 2012, офіційними учасниками якого цього року стали й українці.

Титулована Марія Матіос, яка жартома називатиме наймолодших учасників «своїми літературними дітьми». Письменниця та перекладач з французької Євгенія Кононенко, яка видається більшою французкою, аніж більшість публіки французького метрополітену. Чарівна Лариса Денисенко, на яку чекає несподівана, але приємна зустріч із подругою. Замислений та розважливий Тимофій Гаврилів, який бездоганною німецькою вимовою справив враження на персонал рейсу Lufthansa. Письменник, редактор, журналіст Євген Положій, із яким ми пробігли пішки від Площі Бастилії попри Собор Паризької Богоматері та Лувр аж до Ейфелевої вежі, а також разом потерпали від деяких неприємних аспектів французьких готелів. Закарпатсько-віденська українка Ірися Ликович, із якою ми заблукали в метро і не встигли на bateau moche. Можу лише дякувати долі, що мені пощастило потрапити до складу письменницької делегації. Під час зустрічі з українською громадою в Бібліотеці імені Петлюри до нас приєднався український письменник Ярослав Мельник, який мешкає в Литві.

Для видавців – Миколи Кравченко, Елеонори Сімонової та Анетти Антоненко – це не перший Книжковий салон в Парижі. Однак попередні візити в рамках проекту «Більше країн – більше книжок» радше можна назвати розвідкою та підготовкою ґрунту. Цьогорічний салон пройшов уже в суто робочому режимі.

Альманах сучасної української літератури із перекладеними французькою уривками з творів шістнадцяти сучасних українських письменників. Внесена в офіційну програму салону презентація із синхронним перекладом французькою, на якій були присутні французькі видавці та літературні агенти. Власне самі переговори та зустрічі із видавцями, що тривали протягом усіх днів салону.

Єдине, чого бракувало в «арсеналі» української делегації – це окремого стенду держави «Україна». Через це зустріч українських авторів із публікою проходила на стенді книгарні

Globe. На тлі розкішних стендів африканських країн це факт виглядав особливо курйозно, але, вочевидь, Держкомтелерадіо має власний погляд на просування української книжки у світі. Посольство Франції в Україні фінансово підтримало приїзд Марії Матіос на салон. З посольства України у Франції ніхто не прийшов не презентацію українських авторів, хоча запрошень в амбасаді замовили аж чотири.

Дещо несподіване відкриття: аудиторія для вітчизняної книжки у столиці Франції вже є. «У Парижі тисячі українців, і для них українську книжку рекламувати не треба, головне – щоб можна було її купити», – переконував у приватній розмові один з читачів. Протягом трьох днів саме «французькі українці» складали більшу частину публіки на всіх заходах, і такий теплий прийом не міг не тішити. Тим більше, що в іншому разі, ніде правди діти, ми виступали б перед майже порожніми залами.

Інтерес самих французів до української літератури поки що суто професійний – українська книжка цікавить перш за все видавців, літературних агентів та організаторів літературних фестивалів. І стимульований цей інтерес перш за все роботою українських видавців та літературного агента, перекладача, викладача Ірини Дмитришин. На відміну від Німеччини, на французькому ринку українська книжка майже не представлена, навіть попри переклади текстів Андрія Куркова, Юрія Андруховича та Любка Дереша.

Звісно ж, не слід очікувати, що французькі видавці із відкритими обіймами зустрінуть українську книжку на кордоні. Книжковий ринок в країні досить щільний, і увійти на нього – тривала робота. Однак варто пам’ятати, що для Франції книговидання – це бізнес, але не лише бізнес. Французьке телебачення займає величезний стенд на Книжковому салоні і ставить в ефірну літературні програми навіть в передвиборчий час. У 1991 році, коли славетне французьке видавництво Gallimard могло бути продане іноземній видавничій групі, в конфлікт втрутився президент Міттеран, який розсудив, що Gallimard – це не лише комерційне підприємство, але й національне надбання.

Свого часу один французький приятель так описував мені суть зовнішньої політики своєї держави: «Франція не має інтересів, вона має лише цінності. Коли політики про це забувають, Франція їм неодмінно нагадує». Думаю, він мав рацію.

Поки чинний президент Франції Ніколя Саркозі робить заяви в дусі євроскептиків,  Україна отримує запрошення 2012 року бути гостем на літературному фестивалі «Європейські літератури» в місті Коньяк. Країну, що не є членом Євросоюзу, вперше запрошено на батьківщину «батька ЄС» Жана Монне, якому присвячений фестиваль.

Comments