Новини‎ > ‎

Лейпциг—Париж—Київ—транзит

опубліковано 28 бер. 2012 р., 17:33 Видавництво Анетти Антоненко Anetta Publishers   [ оновлено 28 бер. 2012 р., 17:42 ]
Джерело: Україна молода
Оксана Забужко та австрійський письменник Мартін Поллак, зусиллями якого упродовж трьох Лейпцизьких ярмарків працюватиме проект «Транзит. Література з Польщі, України та Білорусі». (Фото з сайту bukvoid.com.ua.)Важко судити з розповідей українських видавців, що повернулися з книжкових ярмарків iз Лейпцига та Парижа(16—19 березня), про їхні реальні успіхи, але інформаційний «вихлоп» про ці дві події — безпрецедентний: чотири прес–конференції за кілька днів, пости і фотографії на Фейсбуці, радісні коментарі журналістам, ролики на Youtube. Момент прихованої конкуренції між «німецькою групою» і «французькою» примушує швидше повертатися і барвистіше інформувати.

Паризькі плани

За словами керівника проекту «Більше країн — більше книжок» Анетти Антоненко, українська література як культурний феномен і українські видавці як бізнесмени мають шанс швидше прорватися на світовий ринок через Францію: «Тому що французи відкриті до інших культур, у них довший час існує ця традиція і їм справді цікаво, що робиться в інших літературах. Крім того, у французів немає угруповань, що значно полегшує справу. Французький ринок — це фактично 86 мільйонів людей, я маю на увазі ще й франкомовні Марокко, Канаду, Бельгію... У Франції є вся інфраструктура — перекладачі, україномовні рідери для видавництв, і активна четверта хвиля еміграції».

На Salon du Livre у Парижі українські видавці офіційно були вперше і привезли одразу сімох письменників. «А Японія, яка була почесним гостем ярмарку, представила 30 письменників, — каже співзасновник видавництва «Нора–Друк» Микола Кравченко. — Нам, звісно, не вистачало офіційної підтримки. Ми самі купили квитки на виставку і передали в українське посольство у Франції, але ніхто не прийшов. Українці, які живуть у Парижі, особливо обурювалися такою поведінкою «посольських»: від них же нічого не вимагається, принаймні присутність...»

Якщо не рахувати групової фотографії на Трокадеро і паризьких емоцій, що ж є фактичним результатом поїздки, в «сухому» підсумку? У російській книгарні «Глоб» та в польській книгарні з’явилися українські полички, де представлений увесь сучукрліт — по 150 книжок у кожній, тепер видавці мають налагодити канали зв’язку, щоб регулярно і вчасно доставляти видання. Книжки коштують недорого — в середньому 10 євро, це в 2—2, 5 раза дешевше за французькі. Тепер справа за покупцями, адже книгарня — це бізнес: якщо ніхто не купуватиме книжки, їх просто знімуть із продажу. Анетта Антоненко каже, що вона з видавцями хоче запровадити в цих книгарнях щось на кшталт літературного міні–фестивалю: раз на три місяці повинні прилітати кілька українських письменників, виступати і таким чином підтримувати постійний інтерес до української літератури. Видавці настроєні оптимістично щодо продажу прав на роман Лариси Денисенко «Сарабанда банди Сари», «Гудзик» Ірен Роздобудько і «Ключ» та «Елементал» Василя Шкляра, Анетта Антоненко каже, що знайшли також агента для детективів Андрія Кокотюхи, а твори Марії Матіос передали на розгляд у видавництво Gallimard.

Ще одна новина — пого­джено всі пункти угоди щодо осіннього літературного фестивалю в місті Коньяк, де Україна першою з країн, що не входять до ЄС, виступатиме почесним гостем.

Лейпцизький рахунок

На книжковому ярмарку в Лейпцигу до України було більше діла, бо організаторами проекту «Транзит», який акцентує увагу європейців на польській, білоруській і українській літературі, виступили «місцеві» — австрійський письменник Мартін Поллак, якого підтримав потужний німецький Фонд Роберта Боша.  Юрій Андрухович, Андрій Курков, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Наталка Сняданко, Мар’яна Савка брали участь у дискусіях, спеціальних програмах, були запрошеними спікерами в різних підпроектах, відтак під «прожектором» уваги ярмарку вони отримали свої «п’ять хвилин слави». Плюс дві футбольні антології, як ложка до обіду — до Євро–2012. «Ми видали суто «чоловічу» антологію «Письменники про футбол», яку впорядкував Сергій Жадан, — каже головний редактор харківського видавництва «Клуб сімейного дозвілля» Світлана Скляр. — А німці купили в нас права на деякі новели, доповнили замовленими «жіночими» текстами, і вийшла чудова збірка німецькою мовою».

Український стенд на Лейпцизькому книжковому ярмарку, на якому розмістилися книжки «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Ги», «Фоліо», «Родоводу», «КСД», «Граней–Т», «Тези», «Видавництва Старого Лева», «Книг ХХІ», «Картографії» (до речі, видавництва А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га» і «Фоліо» представляли «спадкоємці» засновників — Тарас Малкович і Євген Красовицький), не вирізнявся чимось особливим. Із дизайнерськими грузинським чи якимсь тайванським не порівняти, неупереджені спостерігачі кажуть, що й видавці не дуже «активничали» — переважно розмовляли між собою, не дуже звертаючи увагу на іноземних відвідувачів. Утім після повернення видавці в один голос кажуть: треба їздити весь час, поодинокі «постріли» давно не працюють у бізнесі. Принаймні літературний проект «Транзит» триватиме ще два роки, і не скористатися таким шансом було б абсурдно.

КОМЕНТАР ІЗ ПРИВОДУ

Оксана Забужко: 
«Увага світу зумовлена тим, що на нас насувається Євро»

— Більшість значущих подій чи акцій збудовані етнузіазмом якоїсь однієї людини. Так, тему «Транзит. Література з Польщі, України, Білорусі», що стала фокусною на Лейпцизькому ярмарку, ініціював Мартін Поллак. Як людина, чий батько був есесівцем, він відробляє все життя батькову вину перед українцями, поляками, білорусами, перед отими «кривавими землями». Завдяки Мартіну Поллаку в Лейпцигу був такий спалах інтересу до цих літератур...

Крім того, Україна потрапляє знову у фокус світового інтересу, але мусимо визнати: це зумовлено тим, що на нас насувається Євро. Хочемо чи ні, а нас розглядають зараз саме через призму футбольного чемпіонату. Навіть мій видавець (Оксана Забужко перебувала у Лейпцигу, за її словами, як «супортер» своєї нової збірки есеїв Planet Wermut, деякі з цих творів ще не друкувалися в Україні. — Ред.) попросив, щоб я «трохи щось вписала про футбол». І я написала п’ять сторінок про фанатський рух — це те, що мені справді хоч якось цікаво». У рамках промоакції книжки Оксана Забужко дала зо два десятки інтерв’ю німецьким ЗМІ, і кожен iз журналістів, навіть ті, хто приходив iз нотатками з роману «Музей покинутих секретів», наприкінці розмови казали: «Вибачте, але редактор мене не зрозуміє, якщо я не запитаю у вас про Євро».

...Головним джерелом знань про країну є література. Це те, чого наші політики з їхньою слонячою елегантністю, з інтелектом на рівні секретаря провінційного райкому, не можуть збагнути. От у Європі вже знають, що є різні України: Україна Андруховича, Україна Забужко, Україна Куркова, інші. Але ж переклади цих книжок різними мовами вже повинні зустрічати гостей Євро в аеропортах, на залізничних вокзалах. Із цим, на жаль, ми вже не встигнемо. Та у «Борисполі» ж немає навіть книжкового кіоску! В головному аеропорту якої столиці таке можливо?! Ми можемо прокласти десятки кілометрів асфальтових доріг до Євро, але якщо в аеропорту немає кіоска — це означає, що наші штани вже впали. Краватку держава начепила, піджак вдягнула — а без штанів стоїть.

Comments