Новини‎ > ‎

Тимофій Гаврилів: Мрію, щоб 46-мільйонна українська спільнота читала, як читають у Франції і Британії...

опубліковано 29 бер. 2012 р., 16:37 Видавництво Анетти Антоненко Anetta Publishers   [ оновлено 29 бер. 2012 р., 16:37 ]
Джерело: Книгобачення

А. Судин | 29.03.12

Як уже повідомлялося свого часу на сторінках нашого порталу, 16–19 березня 2012 р. у Франції відбувся один із найбільших книжкових ярмарків світу – Паризький Книжковий Салон. 
16-го ж березня відбулась презентація сучасної української літератури за участю 7 українських письменників: Марії Матіос, Тимофія Гавриліва, Лариси Денисенко, Євгенії Кононенко, Антона Кушніра, Ірисі Ликович та Євгена Положія.
Координатором з французької сторони програми українських заходів у Парижі була викладач, перекладач, літературний агент Ірина Дмитришин (INALCO), вона ж була ініціатором співпраці з фестивалем в Коньяку, і, власне, завдяки її старанням Україна стала спеціальним гостем в 2012. 
(Про проект «Більше країн більше книжок», який починався в 2010 р. з тоді ще іншою назвою див на сторінках «Книгобачення!» в інтерв’ю із Володимиром Брискіним .


Нині ж на сторінці «Книгобачення» розмова з одним із учасників Паризького книжкового салону письменником Тимофієм Гаврилівим. 


-- Даруйте, що не буду розпитувати про Ваші враження від самої поїздки, хоча й розумію, що для письменника, який вбирає все навколишнє «усім єством», а не холодним оком професіонала, передусім цікавими є саме ці враження. З деякими уже познайомився у Ваших публікаціях... Сподіваюся, що з часом усе це вкладеться саме у відповідне русло творчості… Просто сайт у нас такий, де мова більше про проблеми книжкові, видавничі… Відтак і питання все ж мусять бути відносно сухі і таки професіональні...
Отож перше. Поділіться, будь ласка своєю оцінкою проекту «Більше країн -- більше книжок»... Як узагалі вдалося потрапити його «лоно»?  Завдяки «Кальварії»? 


- Про проект знаю мало. Можу поділитися враженнями про причетних до нього людей. Так-от, це рідкісний у наших пенатах зразок любові до свого ремесла. У нас спільне зацікавлення – книжка. Я її пишу, вони займаються промоцією. Вони – це фундація «Кальварія», що володіє правами на видання моїх романів «Де твій дім, Одіссею?» і «Чарівний світ» іншими мовами (за винятком німецької).

-- Наскільки ефективною, на Вашу думку, вийшла поїздка? Що саме вдалося зробити? Усім вкупі, організаторам проекту? Яким буде продовження? Якщо буде... З’явилися реальні перспективи публікуватися там?

- Поїздка вийшла цікавою. Я вперше побував у Парижі. Це досвід. Письменникові без досвіду нічого робити у великій прозі. Ми виступали перед українською громадою Парижа в заповненому приміщенні, відтак на «Книжковому салоні». Салон – то лише так звучить для нашого вуха, насправді там можна блукати годинами: лабіринт без Мінотавра, зате з тисячами друкованих, ілюстрованих, різноформатних видань. У конференц-залі ми були майже самі. Кілька журналістів, кілька представників відомих французьких видавництв, поодинокі слухачі. Як на початок, досить. На зустріч прийдуть тоді, коли вас прочитають, і те, що ви написали, прозвучить переконливо. А проект «Більше країн – більше книжок», як я розумію, на те й розрахований, щоб нас, українських авторів, могли прочитати, зокрема, у Франції.

-- Взагалі, що найкраще із зустрічей, переговорів, суперечок Ви б виділили?.. Про літературу, про видавничу справу, авторські права... 

- Теплою була зустріч в «Українському літературному клубі», центральним моментом ярмарку натомість – авторські права. Представники українських видавництв вели перемовини з французькими колегами, людьми однаковою мірою вимогливими й відкритими. Була нагода скласти пряме враження про нас, українських авторів, хоча мені ближча формула: «Приваблює не поет, а поезія».

-- А особисті контакти вдалося нав’язати? Якщо говорити і про творчість, і про видавничі перспективи? 

- Я спробував налагодити «особистий контакт» з Парижем. Попри те, незадовго перед поїздкою отримав перший цього року випуск часопису «Кур’єр Кривбасу», в якому мою увагу привернули публікації Євгенії Кононенко й такого собі Ярослава Мельника, українського автора з Литви. Женю я вже знав (до речі, з легкої руки «Кальварії»), зате якби не Париж, з Мельником я б не скоро перетнувся. Ярослав починав літературним критиком, має в собі гумористичну жилку й потенціал. Не минуло двох тижнів, як я відкрив для себе письмо цього автора, й от ми разом виступаємо перед українською громадою французької столиці – чим не сюжет?

-- Які Ваші враження від книжкового салону? Наприклад, у порівнянні із українськими виставками-ярмарками? Варто українським видавцям і авторам туди мандрувати? 

- Порівняно з львівським вересневим Форумом, більше виставкової площі, краще, стильніше облаштована, різні країни мають свої представництва, щось геть інше, ніж наш басейн без води й вентиляції, невідь-чому названий Палацом мистецтв... А так, звісно, подібностей чимало: кухня ж, по суті, така сама. Українським видавцям не просто варто туди мандрувати, їх треба до цього зобов’язати, тоді як для авторів немає цілющішого рецепту, ніж добре писати. Поділяю думку, що рух українства вперед почнеться з адекватної самооцінки – це вкрай неприваблива, але неминуча передумова. Не можу сказати нічого дотепнішого, ніж «судити нас будуть по ділах наших». «Діла» письменника – його твори. Громадянська позиція теж, щоправда, вона не замінить ні естетики, ні поетики текстів. Цуратися варто не тем, а їх плакативного висвітлення.

-- Що Вас особисто вразило, чи зацікавило в тому книжковому ярмарку? А мо’... що й не сподобалося. :) Як учасники виставки українці якось були представлені? 

- Мене зацікавив Париж. Мої попередні уявлення про нього більш-менш збіглися з тамтешньою атмосферою. На ярмарку ми не мали стенду й прекрасно обійшлися без нього. Стенд зробимо тоді, як буде чим його заповнити. Я маю на увазі українську літературу у французьких перекладах. Бо самої калини і вишивки, даруйте, замало. Ці близькі мені символи, якщо вони нічим не наповнені, відштовхують більше, ніж якби їх зовсім не використовували. Знаєте, як виглядав український стенд у Німеччині в середині 2000-х? Калина, рушники і німецьке видання – ніколи не вгадаєте – Шолохова, «Тихий Дон»! Щось такого...

-- Колись довелося прочитати в одному інтерв’ю зі Станіславом Лемом, який побував на всесвітньому книжковому ярмарку у Франкфурті, про його якесь таке велике внутрішнє розчарування собою після побаченого там. Він сказав приблизно таке: «Це ж цілий океан книжок, які видаються у світі... де ж там мої твори? Яка крапля в тому океані?».... Не відчули чогось подібного? І взагалі, як на Вашу думку, яким є наше, українське місце в тому всьому «ринку книги», який, мабуть, найбільше виявляє свої «зуби» на таких заходах... 

- Наразі я не можу сказати про себе й так, як сказав Лем (один із моїх улюблених авторів, насамперед «Соляріс»). «Українське місце» треба спершу створити.

-- Ви, особисто, відчуваєте себе в силі позмагатися із французькими авторами? Кого ще із сучасників бачите в колі тої франкомовності? Є перспективи в українських авторів стати відомими у Франції? 


- Пишу, пам’ятаючи, що були Бальзак і Пруст, Камю і Сартр (лише щодо Франції, це, мабуть, з 50 прізвищ). Бажаю, щоб це усвідомлювали всі, хто пише сьогодні. Мистецтво - враховуючи це, спромогтися оповісти свій досвід, свій час, свою історію. 

-- Повернувшися «звідти», що б хотіли побачити зміненим в українській видавничій справі... у виставковій... у рекламі чи промоції книги... Який би досвід хотіли б перенести на наше тло? Взагалі придатне те наше «тло» для того іншого досвіду? 

- Мрію, щоб 46-мільйонна українська спільнота читала, як читають у Франції і Британії. Й усе відразу стане на свої місця.

-- Чи вдалося Вам спостерегти якісь відмінності між «нашим» читачем і французьким? Із Вашого короткого нарису в «Високому замку» зрозумів, що особливий інтерес був з боку української діаспори, а... якщо не тільки діаспору врахувати? 

- Діаспора тому, що здатна слухати в оригіналі. Про франкомовного читача можна буде говорити тоді, коли будуть перекладені і видані книжки.

-- Хотілося б знову побувати на тому паризькому ярмарку книги? А якщо так, то в якості кого? 


- Хотілося б. У якості автора, який презентує свій роман, який побачив світ у перекладі французькою.

-- І.... все ж, на закінчення, питання таки з «іншого поля». :) Надихнули на щось новеньке в думках і писанні поїздка до Парижу? 


- Це швидше інтермеццо. Адже задля поїздки я змушений був перервати працю над останніми сторінками мого нового роману, так що насправді рішення поїхати далося мені не так легко.

-- Дякую за розмову! 
Comments